Школо моя, радосте моя, невпізнанною зробили тебе роки …
Та все ж ти така рідна, світла, дорога.
Ти – колиска, ти – рідний дім великої дружної сім’ї.
Минуле школи – безцінний духовний скарб особистостей, які впродовж 60 років клопіткою працею, хорошим навчанням творили історію своєї школи, яка є частинкою історії держави – Україна.
Життя кожної людини пов’язане зі школою. Тут формуються особистості. Покоління за поколінням діти переступають поріг восьмої школи, проводять роки дитинства та юності, а згодом приходить пора розлуки, вони покидають рідні їм стіни і вирушають у світ. А школа живе далі, гостинно відкриваючи двері іншим, з надією побачити своїх вихованців у їх дітях та онуках.
Тернопільська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №8 була збудована у 1956 році. Саме тоді біля цукрового заводу «Поділля» серед поля з’явилася поодинока будівля, яку швидко полюбили вчителі та учні. Нова школа стала справжнім палацом – великою, світлою та просторою. Тут навчалися діти з навколишніх сіл: Великої Березовиці, Мишкович, Острова, Буцнева, Кип’ячки, Плотичі та інших.
Проте історія Тернопільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №8 бере свій початок від Великоберезовицької школи, бо, власне, всі вчителі та учні у 1956 році перейшли до нового приміщення за адресою м. Тернопіль, вул. Шкільна, 2. На випускній фотографії перших її випускників ще написано, що це – Великоберезовицька середня школа, і лише наступний випуск у 1958 році був уже з перейменованої – Тернопільської середньої школи №8.
Відкриття школи, як тоді було прийнято, приурочили до річниці Жовтневої революції – 7 листопада 1956 року. Учасники цієї події у своїх спогадах переважно кажуть, що школу переносили якраз на Дмитра. Першим директором був Петро Романович Михальчук, математик, людина строга і справедлива. Він запам’ятався своїм учням як добрий педагог, господарник, мудрий та дотепний співрозмовник. Його діти продовжили професію батька. Раїса Петрівна Михальчук викладала у восьмій школі українську мову і літературу більше сорока років.
Учні 9-Б класу Великоберезовицької середньої школи. У центрі першого ряду – директор Петро Романович Михальчук. 1954 р.
Директором школи з 1956 по 1960 р.р. був Віктор Петрович Андрієвський. Він викладав історію, українську літературу та малювання. У ньому інтуїтивно відчувався високий дух та глибокий розум. Багато читав і багато знав, цікавився мистецтвом , прекрасно малював, був блискучим оратором. Сам передплатив до шкільної бібліотеки академічні видання мистецької спадщини Т.Г.Шевченка, повне видання його творів, книги, якими тоді могли похвалитися лише великі центральні бібліотеки. Віктор Петрович глибоко досліджував історію Почаївської лаври і навіть видав наукову працю про неї.
Коли педагогічний інститут перевели з Кременця до Тернополя, Віктор Петрович разом з дружиною навчали у ньому багато поколінь студентів. Працював там і його син Володимир, а дочка Валерія викладала в інституті психології у Києві.
Віктор Петрович Андрієвський очолив школу в період переїзду у нове приміщення. Подія була урочистою. Усі веселі та піднесені, бо попереду багато цікавого та захоплюючого.
Андрієвський В. П., перший директор Тернопільської
середньої школи № 8
(1956–1960 рр.)
Школа швидко була озеленена кімнатними квітами, великими фікусами та китайськими трояндами. Доріжку, що вела до школи, обсадили молодими липами і назвали її ( таємно від вчителів) Алеєю кохання. А згодом посадили сад – гордість і красу школи. Почали цю роботу восени 1956 року. Спочатку посадили молоденькі яблуні і заклали шкілку, щоб виростити власні щепи.
Улюблений вчитель багатьох поколінь учнів, мудрий порадник і добра тактовна людина Орест Вікторович Кучмій як біолог і добрий господар керував усім цим процесом.
Кучмій О. В., учитель біології, організатор озеленення території школи. 1956 р.
Поки деревця були молоді, усю величезну ділянку скопували і засівали квітами, які цвіли від ранньої весни до пізньої осені. І ця нев’януча краса яблуневого і черешневого цвіту, квітковий різнобарвний килим донині квітнуть у душах сотень випускників школи.
Шкільний сад – лабораторія навчання та улюблене місце відпочинку учнів.
1960–1980-і рр.
У 1960 році директором школи став М.А.Ренгач, вимогливий, старанний викладач фізики.
Ренгач М. А., директор школи (1960–1961 рр.)
Миколайчук М. М., директор школи (1961–1968 рр.)
Сидорко В. К., директор школи (1968–1976 рр.)
З 1961-1968 р.р. школу очолила жінка – Марія Михайлівна Миколайчук. Тактовність і вимогливість, чуйність і принциповість цієї тендітної жінки згуртували вчительський колектив. Яскравими спогадами залишилися трудові десанти на колгоспні поля, де вчителі та учні нарівні працювали, а за зароблені гроші поїхали на відпочинок в Одеську область до моря вантажівкою. Відвідали розкопки древньої Ольвії.
Час, коли директором в школі став Віктор Кирилович Сидорко ( 1968-1976), вчителі і учні називають Епохою Відродження. Молодий і енергійний талановитий педагог мав багато нових ідей, які для свого втілення вимагали дисципліни і згуртованого колективу. Навколо саду з’явилася нова огорожа, заасфальтованим було шкільне подвір’я, і навіть дороги, що вели до школи. На вулицях почали горіти ліхтарі , електричне світло провели і в саду.
Учні 1-А класу (класний керівник Волік А. П.). Хлопчики – учасники хору, виступали у формі прикордонників, 1970 р.
Школа почала займати призові місця на предметних олімпіадах, першими серед шкіл міста були у спортивних змаганнях, при школі діяла лижна секція, секція з велоспорту, був духовий оркестр. Випускникам школи запам’яталися ранкові фіззарядки та шкільні лінійки. Крім загальношкільного хору, був ще хор хлопчиків, що виступав у формах прикордонників. Учителі принесли до школи свої швейні машинки і самі вечорами шили форми, а формені кашкети замовили справжні на фабриці, що шила військовий одяг. Віктор Кирилович мав талант відкривати в людях найкращі якості, які до певного часу дрімали, сам він – особистість надзвичайно світла і добра, запалював інших своїми непідробними оптимізмом і людинолюбством. І всі довкола нього змінювалися… І світ ставав кращим… Щасливі учні, які мали такого вчителя, і вчителі, що працювали з таким директором . Випускники тих років зараз вже виховують своїх онуків та з вдячністю згадують своїх вчителів.
У 1976 році Віктор Кирилович Сидорко добудував до школи ще 10 класних приміщень, спортзал і їдальню і перейшов працювати в одинадцяту школу.
Володимир Степанович Юрків міцно тримав директорське кермо школи 8 років (1976-1984). Він домагався дисципліни, чіткості у виконанні доручень, вміло організовував колектив на педагогічну працю і трудові десанти.
Юрків В. С., директор школи (1976–1984 рр.)
Ярослав Іванович Башуцький працював директором два роки (1984-1986). Стиль його керівництва – дисциплінованість, толерантність, висока вимогливість до себе і до колег, терплячість і послідовність у виховному процесі.
Ростислав Володимирович Верещук (1986-1991) – молодий енергійний директор, якого любили і розуміли учні, а вчителі підтримували всі ініціативи, що вели до згуртування колективу, співпраці педагогів з дітьми, пошуку спільних рішень у розв’язанні складних проблем. На чолі з ним учні і вчителі здійснювали екскурсії по визначних місцях країни. Ростислав Володимирович викладав у школі історію.
Верещук Р. В., директор школи (1986–1989 рр.)
Учні 3-В класу із класним керівником Браїк І. П. У першому ряду четвертий зліва – Іван Вітишин, майбутній учасник АТО. 1985 р.
З приходом до школи Ярослава Йосиповича Вовка (1991-1998)школа оновилася, застосовувалися нові підходи до виховного і навчального процесу. Ініціативний заступник директора Богдан Петрович Фенюк запровадив диференціацію навчального процесу, рейтингову систему оцінювання, учнівське самоврядування. Восьма школа стала колискою Концепції національної школи, яка потім поширилася всією Україною.
Вовк Я. Й., директор школи (1989–1998 рр.)
Першими в місті у школі почали відроджувати національні традиції, обладнали «Світлицю», активно співпрацювало з учнями товариство «Вертеп».
Школа перша підняла національний прапор на святі випускників, отримала статус національної школи. 22 січня 1990 року учні школи разом із вчителями брали участь у Ланцюгу єднання біля стін Святої Софії у Києві.
21 вересня 1990 року о. Михайло Пастух освятив школу. З цього часу духовність стала основою виховання учнів, щоп’ятниці вони виглядали семінаристів духовної семінарії імені Патріарха Йосифа Сліпого, щоб почути духовне слово, мудру пораду. Декотрі випускники школи стали священиками.
Завдяки сміливості Ярослава Йосиповича, школа відігравала провідну роль у відродженні національної свідомості. Про неї писали всеукраїнські видання. До нас приїжджали переймати досвід.
Посвята школи. Зліва – директор
Вовк Я. Й.
21 вересня 1990 р.
У 1998 році директором школи стає жінка – Ольга Петрівна Похиляк. Вона досконало володіє управлінськими навиками, спрямовує їх на удосконалення навчально-виховної роботи в школі, їй властиві такі якості: висока ідейність, компетентність, організаторські здібності, вимогливість, людяність. Під її керівництвом школа активно впроваджувала в свою роботу особистісно зорієнтовану технологію навчання і виховання.
Похиляк О. П., директор школи (1998–2010 рр.)
За роки клопітної праці Ольга Петрівна змогла досягти неабияких висот. Під її керівництвом школа ожила, оновилася. Великі просторі коридори були прикрашені новими стендами, картинами учнів та роботами вчителів. На вікнах з’явилися карнизи та гардини, в’язані макраме з кімнатними квітами. На першому поверсі , на місці колишньої бібліотеки, облаштували актовий зал, де відбуваються різноманітні свята та урочистості. Затишними стали класні кімнати. З’явилися кімната-музей Василя Ярмуша, ініціатором і творцем якої була Галина Василівна Тюріна, музей школи, організований під керівництвом Романни Романівни Гречківської, кабінет брейн-рингу, де під керівництвом Галини Антонівни Ремез учні закріплювали свої знання з різних предметів, художня студія на чолі з Ольгою Василівною Золотник, кімната розвантаження, де згодом облаштували музичну студію «Перлина» під керівництвом Лесі і Бориса Бурміцьких.
Оновлений фасад навчального закладу
При школі почала діяти Мала академія мистецтв, яка дала змогу учням бути кращими в місті з писанкарства, квілінгу, також діти навчилися виготовляти ляльки-мотанки, вироби з бісеру. Вихованці Малої академії мистецтв неодноразово ставали призерами різноманітних міських і обласних конкурсів. Виховною роботою в школі керує Іваницька Ганна Іванівна, яскрава обдарована особистість, яка створила творчий мікроклімат як у педагогічному, так і в учнівському колективі. Було безліч нагород та грамот…
Оновилася школа і ззовні. Реставровано фасад, укладена бруківка перед головним входом, з’явилися альпійські гірки, заасфальтовано спортивний майданчик. Похиляк О.П. приділяла велику увагу естетичному оформленню закладу. І, як результат,у 2011році школа стала переможцем у номінації «Школа-естет».
Ми почали співпрацювати з польською школою. Діти отримали можливість поїхати до Польщі , побувати у польських родинах, а згодом приймати гостей у себе. Директор школи дбав про імідж навчального закладу .
Похиляк О.П. не тільки вдало організовувала роботу школи, але й дбала про відпочинок. Дуже багато неповторних вражень та спогадів залишилось. Вчителям школи запам’яталися екскурсії в Карпати, Скоморохи, різноманітні урочистості, які організовувала Ольга Петрівна. Сподобалось відпочивати разом з нашим колективом, ми стали більш дружними та почали більше спілкуватися один з одним.
З 2010 року директором школи стала Галина Михайлівна Підгайна . Цілеспрямована, турботлива,відповідальна,вона продовжує традиції своїх попередників.
Підгайна Г. М.,
директор школи
Галина Михайлівна – вчитель біології, а в минулому випускниця восьмої школи. Як директор, дбає про затишок і добробут школи. Про таких кажуть: учитель від Бога. Людяна - вимоглива. Друг. Порадник. Наставник. Господар у шкільній оселі. Завжди підтримає учителя, допоможе у скрутній ситуації, зрозуміє учня. А ще вона - душа колективу: любить красу, радіє життю. У неї своє бачення перспективи розвитку школи. Галина Михайлівна не зупиниться, не досягнувши мети.
Заступники директора школи. Зліва направо:
Шейка Л. Я., Іваницька Г. І., Тюріна Г. В., Кравчук Л. Д.
Та попри всі ці клопоти на першому місці у Ганни Михайлівни, безумовно, навчально-виховний процес. Разом із заступниками директора, Шейкою Людмилою Яківною, Тюріною Галиною Василівною, Іваницькою Ганною Іванівною та Кравчук Лесею Дмитрівною, намагаються будувати такий колектив, який прагне до всього нового, прогресивного. Це уроки й свята, це олімпіади й конкурси, це вечори й екскурсії … Головне кредо педагогічного процесу – розвиток особистості, дарувати своїм вихованцям те вічне полум’я любові до навчання, до рідної землі, до її прекрасних людей, до життя, до батька – матері, бо без неї, цієї любові, не буде справжньої людини.
Духовний захід
«Боже великий, єдиний»
Учні та вчителі беруть активну участь в упорядкуванні території школи. Насаджують квіти , оформляють нові клумби. У 2013 році випускники школи започаткували традицію оновлення яблуневого саду.
За ініціативи дітей та батьків у патріотичний колір перефарбовано огорожу школи. За сприяння Ольги Петрівни Похиляк, яка стала начальником управління освіти в місті Тернополі, було відремонтовано дах, зроблено нове покриття, відремонтовано стелю в історичному залі, встановлено спортивний майданчик. У шкільному саду окрасою стала дерев’яна церква. Під час її будівництва велику допомогу надала громада мікрорайону, учні та вчителі школи, священики і семінаристи. Школа формує духовну, творчу, соціально-активну та всебічно розвинуту особистість, виховує учнів у національно-патріотичному дусі.
Події останніх років не залишили байдужими ні учнів, ні вчителів школи. Наші сьогоднішні учні долучаються до благодійних справ, беруть активну участь у волонтерській роботі, яка спрямована на моральну і матеріальну підтримку своїх воїнів-земляків. Вони надсилають їм свої малюнки та листи, влаштовують ярмарки, зібрані кошти передають на лікування поранених бійців, а також долучаються до збору матеріалів про патріотів-захисників. Було зібрано кошти, одяг, продукти харчування і передано бійцям АТО, дітям-переселенцям. Протягом останніх років школярі проводять різноманітні акції: «Від серця - до серця», «Лист солдату», «Допоможіть онкохворим дітям». Вони піклуються про дітей-сиріт, провідують учнів УТОСу, не забувають і про вчителів-пенсіонерів. Волонтерська діяльність впливає на свідомість, формує переконаність у необхідності допомогти тим, хто цього потребує.
Школа має належне матеріально-технічне забезпечення: з’явився кабінет інформатики для початкової школи, вставлено пластикові вікна на першому поверсі та в спортзалі, оновлено вхідні двері та двері в кабінетах, реставровано коридори, зроблено ремонт в учительській. Шкільна їдальня забезпечує учнів гарячим харчуванням . Для фізичного розвитку та зміцнення здоров’я учнів початкової школи облаштовано малий спортивний зал.
Ми – одна велика шкільна родина
У затишній школі добре себе почувають і учні. Вони займаються в різних гуртках, секціях, радують вчителів та батьків своїми перемогами. Шкільний хор неодноразово займав перші місця у конкурсах. Силами батьків та вчителів були пошиті нові костюми.
Учні школи не забувають своїх вчителів. Вони підтримують добрі стосунки, згадують із вдячністю, провідують та запрошують на вечори зустрічі, низько схиляють голови в пошані і щирій подяці.
Мабуть, дійсно в нашій школі панує якась особлива, справді родинна атмосфера, пронизана добротою і духовністю, повагою до знань, до вчителя і учня, бо інакше чим пояснити, що за час існування школи близько шістдесяти випускників обрали для себе фах педагога, працюють у навчальних закладах Тернополя. До своєї школи прийшли працювати учителями і стали надією та гордістю наші випускники: Підгайна Г.М., Мендик Т.Д., Семчишин С.Я., Морозович Т.М., Тюріна Г.В., Маханець Р.Р., Базюк Ю.Й., Гаяць Я.Є., Кічурчак Е.І., Мусієнко Г.М., Лесик В.Г, Совінська І.Л., Скурська Г.М., Бараннікова Г.О, Огороднік Р.В., Волинець Г.Є., Крих Г.Р., Мотовільчик С.В., Бачинська І.К., Сисюк Г.В., Драбик Л.Б., Олійник О.І., Совінська О.Ю., Покалюк О.С., Швець Т.В.
Колектив школи працелюбний, дружний, згуртований. Тернопільська загальноосвітня школа №8 – це велика шкільна родина, яка живе багатим, захоплюючим, повноцінним і неординарним життям, де переплелися долі багатьох людей. Ерудовані, комунікабельні, розумні, творчі, вони створили маленьку учнівську державу – школу.
Дитинство не міняється у школі.
Єдина зміна – це, звичайно, ми.
А ми міняємось: хто швидко, хто поволі,
І вже стаєм дорослими людьми.